коментарий Сивицкой Нины Феликсовны как основателя парадигмы синергии развития юридической журналистики для полноценного социально правовой защиты ЛчОвЭТЖО

http://ninafeliksovna.ucoz.com/blog/komentarij_sivickoj_niny_feliksovny_kak_osnovatelja_paradigmy_sinergii_razvitija_juridicheskoj_zhurnalistiki/2017-11-12-13

Всю свою сознательную жизнь являюсь я борцом за права. С детства за свои. В юности за друзей. Сейчас для всех. Уникум в том что я таки нашла вернее, вымолила у Бога чтоб он дал мне дар знать как найти решение. И Хвала Всевышнему - Знаю. Со стороны очень тяжело от того что всех тех кто старался миру не пропасть ( в момент ,когда он решал задачи, уравнения , ищя производные ,аксиомы ,теоремы) его гноили/гробили/гнобили и унижали даже подвергали пыткам( моральным, материальным, физическим ) ,но сила цели, воли , духа таки брала свой реванш ,старт-тап ,идя к финишу( многие из них старались успеть взять к себе учеников чтоб продолжить научные действия ( у меня не вышло так как я пока не нашла такого самородка как я, который сможет стать моим приёмником))уходили из жизни, не найдя решение задачи и не довели цель в константу завершения. Но моё топтание на месте в эволюции мирового технического развития дал таки результат про который я могу заявить , анализируя человеческий фактор в науке мира отношений, что беда наша в том что мы живём по методу черно-белой линии синдрому плохое меняется хорошим, а потом хорошее меняется плохим .

Это путь который покалечил наш народ Украины так как во всех бедах мы быстро со скоростью звука реактивного самолёта умеем найти виноватого во всех наших бедах кого-то.

Системность в том что мы сразу берём реванш самоуспокоения, но ни в какой мере не берёмся за решение проблемы. Скажу что этот парадокс превращается системно неизбежный в правовой коллапс где в системе, среде,в реальной жизни такой процесс не решится без объединения парадигмо синергийных луче излучающих аргументов прямо перпендикулярного действия, начиная с нуль пункта, переходящих на время в параллельное разветвление и завершающее в исходную позицию в момент завершения всех действий при получении решения цели проблемы по сути.

Моя теорема: главный путь к счастью применение в реальной жизни это перевоплощение синдрома пианино в плоскость шахматной доски с систематическим применение триадности парадигмо синергийных вопросов к самому себе: 1.Зачем мне это нужно? 2.Что я буду с этого иметь? 3.Не навредят ли мои мечты / желания /действия окружающим?

Выбирая правильный/истинный/искривленный(укр. хибний) способ / выбор/метод, синхронизируя с человеческим фактором применяя путь/способ/действие я поступаю только жёстко во избежание получения жестокости/ненависти/зла от близких /чужих/окружающей среды.

Моя жизнь/практика/наука -это факторинг моей реальности бытия.

В каждом луче из которого найти выход в решении по сути вернее скажу по чистогану.

Жизнь это тандем решения задач где аргументы и факты идут зачастую в разнобой хоть вой.

Мой метод — Феликсиадность применение триадности во всем/всегда/постоянно.

Феликс - (лат. Felix — «плодородный, плодоносный, счастливый, благоденствующий, блаженный, богатый») — мужское имя.

Открою все карты я дочь своего отца Феликса (папу в детстве/ в юности / в кругу своих называли Адиком).

Я Основатель парадигмы синергии с развития юридической журналистики для полноправной социально правовой защиты ЛчОвЭТЖО = Генетика от моего отца (математика +физика+геодезия)+ от мамы математика+ журналистика. Я с момента когда отец с матерью разошлись мне пришлось обрести все что мог испытать изгой по причине того что любимая дочь своего отца ( печально, но факт что он до конца своих дней любил только мою маму, хотя она его полностью уничтожала и уничтожила. Он всегда говорил , что он не Бог чтоб судить её за всё что она сделала. И всегда говорил мне так : « Заруби себе на носу , что ты не Бог ,чтоб всех судить и для того чтоб ты была счастлива должна знать , что в твоих жилах течёт моя кровь и моих предков. Ты моя дочь! Чрезмерное присутствие эмоций доказывает про полное отсутствие у тебя мозгов »). Всю жизнь я ищу выход, для того чтоб быть счастливой, но при этом говорю всё вслух. Так как я пошла в протест своей доле, заниматься самоедством, задавая вопросы с детства: «почему я не такая, как все? Почему?». Даже при том при всём что я имею сестру - близняшку. Я констатирую факт, что ощущала /видела/чувствовала что как-то не так ко мне относится даже моя родная мама/близкие/окружающие. Тяжело, но я вся в своего отца. Я с детства взяла себе цель, хотя она и имела форму синусоидального графика, но я пыталась выравнивать, начиная все с нуль пункта(с чистого листа). Оказывается проще пареной репы быть в образе жертвы и постоянно ноющим синдромом заставлять себя всех жалеть.

Это не мой конек. Я не люблю, чтоб меня жалели так как меня не наделила природа генетики такими чувствами как обида и ревность. Я знаю что как обида так и ревность это комплектующие комплекса неполноценности. А все производные вокруг этих чувств должны быть уничтожены путём своей самоорганизации +фундация истинности, применяя целомудренность/мудрёность / мудрость.

Скажу что я, знаю что применить жёсткость — не получить жестокость взамен.

Метод Феликсиадности он прост и он заключается в том что:

Быть счастливым/нещастным /страдающим -выбор каждого.

Ложь /истинна/ правда это производные для решения всех вопросов/проблем/  дилемм.

Вопрос, проблема, дилемма решается тогда когда её хотят решить.

Аксиома, вывод, теорема — факторинг де-юре принятого решения.

Цель, воля, дух — скоростная сопутствующая производная для получения де-юре. Де-факто это невидимые производные для получения факторинга действий де-юре (песчинки, рифы, подводные камни, глыбы, горы, ямы , пропасть и.т.д) в том числе влияние человеческого фактора.

А вот про применение константы статуса кво забыли /забыли в пространстве решения всех вопросов/проблем/ дилемм . А при применении его в жизненной практике это ноу-хау и первая которая доскажу про решение такого типа задач.

Рисуя эскиз / схему/план/ действий можно зрительно/умственно/ /начертательно и публично при этом применяя метод Феликсиадности в праве/на деле/реальности получить ожидаемый счастливый правильный результат, то есть хепи  енд , выключая все эмоции характерные жалости/ненависти/зла.

ПРИМЕНЕНИЕ ТРИАДНОЙ СИНХРОНИЗАЦИИ по канонам Священного писания (Библия)+Конвенции Защита прав и основоположных свобод человека+Практика Европейского суда прав человека то есть где из:

Библии, взяв один сегмент -возлюби ближнего как самого себя+ Конвенции Защиты прав и основоположных свобод человека это первый этап при разрешении вопросов/ проблем/ дилемм  по возобновлению прав +Практика ЕСПЧ дает возможность разбить все тандемы не раз решаемости вопросов =выход из правого коллапса и великой депрессии для каждого за признаком быть Счастливым (Феликсом).

Юридическая наука где включается только сочетание действий по правовой защите сегодня не совсем уместно так как должен происходить социально правовой сегмент защиты в полном аспекте скажу прямо работая в развитии юридической журналистике для полноправной социально правовой защите ЛчОвЭТЖО

Поэтому нужно таки развивать Юридическую журналистику в этом направлении.

На практике буквой закона в теории сложно регулировать споры разного характера, а вот применяя метод Феликсиадности упрощается.

Так возможно найти дефекты воли/объективности/субъективности которые помогут найти применение двухсторонней реституции статуса кво где стороны возвращаются в состояние нуль пункта нарушения прав и в дальнейшем возвращаются в состояние до момента наступления нарушения прав та основоположных свобод человека.

 журналист -рас следователь без знания Священного писания (Библия)+Конвенции Защита прав и осноположных свобод человека+Практика Европейского суда прав человека не сможет сделать ничего , ищя корень зла в любой ситуации.

Про застосування процесуальної можливості щодо встановлення юридичного факту де є в наявності De facto в натомість застосування de jure з зобов’язанням вчинити певні дії за якими має бути вчинено дії status quo (вихідного стану )

Про застосування процесуальної можливості щодо встановлення юридичного факту де є в наявності  De facto в натомість застосування de jure з зобов’язанням вчинити певні дії за якими має бути вчинено дії status quo (вихідного стану ).

Ще за часів Римської імперії передбачалося, що у зазначених випадках особа може звернутися до судді та довести перед державною офіційною особою, що той або інший факт дійсно мав місце.

На відміну від позовного провадження, окремому провадженню притаманні такі ознаки, які характеризують його структурну самостійність та прикладну значущість і які визначаються такою суттєвою ознакою, як безспірність розгляду справ, що віднесені до окремого провадження. Важливою також є не тільки конкретна мета встановлення факту, а його зв’язок із певним суб’єктивним матеріальним правом.

Дані обставини та дії які спородили юридичний факти в дані ситуації, яка є в наявності як раніше невідомою суспільству явищ за якими має відбутись встановлення юридичних фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян що насамперед належить до надзвичайної актуальності й загальнодержавної ваги. З огляду на те, що в країні триває фронтові дії в бою за відстоювання своїх прав та основоположних свобод людини задля відновлення порушених прав в тому числі відновлення позбавлених прав . Наголошу що в Україні позбавляють неправомірно прав на право.

В Україна по грузла в бюрократичній багнюці де встановлено павутина формальних відписок .

Йдуть бої в часі складених з не одного десятку років - за істину в судових інстанціях та з органами владних повноважень.

Існування істини De facto процвітає натомість того щоб було процвітання de jure .

Наступила повна не довіра до влади.

Фарисейство із уст чиновників та посадовців вздовж та поперек як публічно так і в укритому від суспільства вигляді.

Людина чиї права порушено ніяк їх не може відновити.

Тому що жоден посадовець не буде шити кримінал своєму колезі,куму ,брату ,свату.

Україна забарикадована формальними позачерговими відписками. Які з легкістю надаються ,надсилаються та типа надсилаються мужами влади та з органів делегованих повноважень( далі за текстом - мужи тощо Виникнення цього словосполучення з’явилось в час при написанні цієї статті мною як авторкою). Бої між громадянами та такими мужами тощо тривають без встановлення факту de jure .

Але позачергової відписки від органів делегованих повноважень багатьом резонансним подіям коментатори й експерти різного штибу дають надто сумнівну і невиважену оцінку, спробуємо пригадати, що являють собою юридичні факти і чим вони відрізняються від іншої інформації або банальної брехні

Чим «факт» відрізняється від «юридичного факту»?

Зазвичай під юридичними фактами розуміють обставини, з якими норми права пов’язують настання правових наслідків — установлення, зміну, припинення або інші трансформації правовідносин. Встановлені й зафіксовані належним чином юридичні факти набувають відповідного значення — правовстановлюючого, правозмінюючого і правоприпиняючого.

Отже, факти багатоманітної дійсності стають юридичними за умови, що вони породжують певні правові відносини або приводять їх у рух. У реальному побуті юридичні факти надзвичайно різноманітні. Їх аналізу (соціальних подій, правомірних і протиправних явищ і діянь, договорів, актів, часових значень тощо) присвячена велика кількість наукової літератури та судових рішень.

Юридичний факт — це явище соціального порядку. Він є лише одним із видів усіх можливих соціальних фактів. За визначенням тлумачного словника української мови, факт — це дійсна, невигадана подія, дійсне явище; те, що сталося, відбулося насправді. Для того щоб ті чи інші соціальні факти набули правової природи, тобто стали юридичними, необхідно дотриматися певних вимог, які у сукупності і характеризуватимуть останні як підстави для здійснення учасниками правовідносин своїх суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.

Щоб соціальний факт вважався юридичним, він повинен відповідати певним вимогам. По-перше, це має бути факт реальної дійсності, не вигадана подія, а явище матеріального світу. Такий факт повинен відбутися насправді, чи принаймні тривати (продовжуватись) і на даний момент.

Натомість оціночні судження в багатьох випадках грунтуються не на правових, а на політичних, меркантильних і корпоративних інтересах, в основі яких буває не тільки правовий нігілізм, невігластво, а й емоції. Останні недоречні, коли посадовець, здавалось би, високого юридичного фаху розголошує таємницю слідства і за відсутності обвинувального вироку публічно визнає людину злочинцем. Не можна навіть припустити, що оратори з вищою юридичною освітою не знайомі зі змістом ст.62 Конституції.

Зрозуміло, що в аморальні часи важко бути моральним. Але принцип верховенства права, за яким сила права, а не право сили, має бути однаковим і обов’язковим для усіх — прокурорів, суддів, політичних діячів, депутатів, «пересічних» громадян незалежно від ситуацій, емоцій і кон’юнктурних мотивацій.

Вигадані явища чи події, що можуть прогнозуватися, і навіть якщо їх виникнення у майбутньому не викликає сумнівів, не можуть розглядатися як юридичні факти (матеріальний критерій). По-друге, юридичний факт повинен бути відображений у нормі права і визначати її гіпотезу. Саме зав­дяки правовим нормам з усієї безлічі соціальних фактів виділяється певна їх частина, яким і надається юридичне значення (правовий критерій). Третя ознака юридичного факту (сутнісний критерій) характеризується тим, що з їх появою виникають, змінюються або припиняються правові відносини, і це у кінцевому результаті призводить до відповідних юридичних наслідків.

Серед життєвих обставин, визначених гіпотезами правових норм у формі юридичних фактів, існують такі підстави для виникнення, зміни чи припинення правовідносин, які властиві окремим галузевим правовим відносинам. Водночас є й такі юридичні факти, що мають загальноюридичне значення і застосовуються або всіма галузями права (народження, смерть людини), або більшістю (правопорушення).

Можна виділити юридичні факти, притаманні кільком суміжним галузям права. Наприклад, договір є підставою для виникнення цивільних і трудових правовідносин, адміністративний акт — адміністративних і фінансових правовідносин і т.ін. У більшості випадків конкретизація юридичних фактів найкраще проявляється за їх галузевою приналежністю. Тобто кожна з галузей права оперує власними, тільки їй властивими, юридичними фактами.

Встановлення і фіксація юридичних фактів

Життєві обставини, перш ніж вони набудуть юридичного значення, мають бути належним чином встановлені. Встановлення і фіксація юридичних фактів — одна з традиційних проблем юридичної науки і практики, відповідно, їй приділяється увага майже в усіх галузевих юридичних науках. У загальній теорії держави і права ця проблема є одним з окремих напрямів досліджень.

Встановити юридичний факт означає підтвердити або з’ясувати істину. У «Великому тлумачному словнику сучасної української мови» під істиною розуміється те саме, що й правда. Це достовірне знання, яке об’єктивно відображає реальну дійсність.

Отже, надаючи життєвій обставині чи явищу юридичного значення, суд або інший уповноважений на це орган підтверджує правдивість конкретної обставини чи явища, доводить, що вона насправді відбулася або реально існує. Тобто поняття «юридичний факт» та «об’єктивна істина» тотожні за своїм значенням, хоча і мають деякі властиві їм особливості.

Юридичні факти повинні обов’я­зково бути зафіксованими, оформленими у встановленому порядку, викликати передбачені законом правові наслідки. Оформлення фактів означає не тільки реєстрацію, а й їх встановлення за передбаченою законом процедурою чи процесуальною формою. Законодавством визначені органи, до компетенції яких входить факто закріп­лювальна діяльність.

Юридичними фактами можуть виступати лише такі соціальні обставини, наявність чи відсутність яких можна з точністю встановити і закріпити формально. Наприклад, юридичними фактами інколи без належної аргументації визнаються такі явища, як «старість», «творчість», «здоров’я» тощо. Є сумніви, що ці обставини є настільки істотними, щоб вважати їх юридичними фактами.

Найчастіше юридичні факти поділяють на дії і події. Дії — вчинки людини, акти державних органів та інше. Події — явища природи, виникнення і розвиток яких не залежить від волі та свідомості людини.

Дії поділяються на правомірні і неправомірні.

Правомірні дії відповідають імперативам юридичних норм, у яких виражена правомірна (з огляду на чинне законодавство) поведінка. Неправомірні — суперечать правовим розпорядженням, заподіюють шкоду інтересам особи, суспільства і держави. Сенс такого розподілу полягає в тому, що ним охоплюються дві певною мірою протилежні сфери правової дійсності. З одного боку, договори, дії, адміністративні акти, пов’язані з «нормальними» правовими відносинами, з другого — проступки і злочини, що породжують потребу в правоохоронній і правозахисній діяльності.

Особливістю цивільно-процесуальних юридичних фактів як передумов процесуальних правовідносин є те, що їх динаміка пов’язана не з одним юридичним фактом, а з певним юридичним складом, тобто з їх сукупністю, необхідною для виникнення правових наслідків, зазначених у нормі права. Тому, крім теоретичного осмислення проблеми вибору і конкретизації юридичних фактів як елементів механізму правового регулювання, актуальним залишається дослідження практичних питань в означеній сфері.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядають районні (міські) суди за заявами громадян за місцем їх проживання. Відповідно до ст.256 Цивільного процесуального кодексу суд розглядає справи про встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, якщо чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення.

Позовна заява про встановлення факту має відповідати загальним вимогам цивільно-правового судочинства. Крім того, у позовній заяві повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують даний факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в ній обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.

Відповідно до ст.234 ЦПК в порядку окремого провадження суди вправі встановлювати й інші факти, що мають юридичне значення, наприклад факти усиновлення, визнання батьківства, реєстрації батьківства тощо.

Висновки і завдання

Юридичними фактами вважаються лише ті соціальні факти (конкретні життєві обставини), які:

• передбачені нормами права;

• визначають конкретний зміст прав і обов’язків фізичних і юридичних осіб;

• поширюють, звужують або припиняють дію норми права на конкретну ситуацію;

• породжують правові відносини, внаслідок чого може відбуватися їх трансформація (зміна або припинення).

За галузевою особливістю, юридичними наслідками, характером, складом, обсягом юридичні факти класифікують за значною кількістю притаманних їм ознак.

Для визнання соціального факту (конкретної життєвої обставини) фактом юридичним має відбутися визначена законом процедура встановлення і фіксації. Таку процедуру можна розглядати як феномен, що одночасно віддзеркалює і процес окремого провадження, і важливу правову гарантію, з якої починається захист прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Процедура встановлення і фіксації, сам акт фіксації факту, що має юридичне значення, відіграють відправну роль у правовідносинах і взаємодії між собою різних галузей права — цивільного, кримінального, адміністративного, трудового, медичного, податкового, права соціального захисту, норми яких мають конституційне підгрунтя.

Враховуючи недостатню теоретичну визначеність системи фіксації юридичних фактів, подальший аналіз цього феномену можна вважати актуальним дослідницьким завданням юридичної науки.

Законом України від 12 липня 1996 р. ЦПК був доповнений гл. 35-А, якою врегульований порядок розгляду справ про усиновлення дітей, котрі проживають на території України, громадянами України та іноземними громадянами. Аналіз зазначених справ свідчить, що окреме провадження — це процесуальний порядок розгляду визначених ЦПК справ про встановлення певних обставин (юридичних фактів) або певного юридичного становища осіб.

Залежно від характеру вимоги, переданої на розгляд суду, кожна зі справ окремого провадження має свої, лише їй властиві, особливості. Однак усі ці справи мають спільні риси, що відрізняють їх від справ позовного провадження і справ, які виникають з адміністративно-правових відносин. Справи останніх двох видів є однотипними. У своїй основі вони мають правову вимогу — спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин, який передається на розгляд суду. В них беруть участь сторони з протилежними інтересами. У справах окремого провадження суд розглядає і вирішує не спір про право цивільне, характерний для позовного провадження, а вимогу до суду про встановлення певних обставин — юридичних фактів, зміну правового статусу громадянина або неправильність дій органів, які посвідчують такі обставини, з наявністю чи відсутністю котрих закон пов'язує виникнення, зміну або припинення суб'єктивних майнових і особистих не-майнових прав. Отже, метою розгляду судом справ окремого провадження є захист прав і охоронюваних законом інтересів громадян, юридичних осіб і держави. Однак у теорії цивільного процесу питання про правову природу цих справ є дискусійним. Як правило, їх характерною ознакою вважають відсутність спору про право.

Як встановити юридичний факт як факт не відповідності дотримання вимог законодавства ?

Юрисдикційність справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення

Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб’єктивних прав громадян.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

1. Факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.

Для визначення юридичного характеру факту потрібно з’ясувати мету встановлення, оскільки один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети — ні.

1788-XII «Про пенсійне забезпечення»; далі — Закон N 1788-XII).

2. Встановлення факту не пов’язується з подальшим вирішенням спору про право.

Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов’язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз’яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах.

3. Заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.

Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред’явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо).

4. Чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, наводиться у ст. 256 ЦПК і не є вичерпним. У судовому порядку можуть бути встановлені й інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не передбачено іншого порядку їх встановлення, зокрема встановлення факту батьківства, володіння будинком на праві власності тощо.

Сторонами у справах окремого провадження є заявники, заінтересовані особи, які є спеціальними суб’єктами цього виду провадження. При визначенні кола заінтересованих осіб у встановленні факту слід враховувати їх юридичний інтерес, а саме:

— тоді, коли факти, що підлягають встановленню, можуть вплинути на їх права та обов’язки;

— якщо це організації та установи, в яких заявник буде реалізовувати рішення про встановлення факту.

Важливе значення має вимога про обов’язкове зазначення у заяві мети встановлення юридичного факту, оскільки мета дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки. У заяві необхідно також вказати причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт, та навести докази його існування. З урахуванням зазначеної в заяві мети, суд визначає коло осіб, які можуть бути залучені до участі у справі.

Якщо у заяві не зазначено, який конкретно факт просить встановити заявник, з яких причин неможливо одержати або відновити документ, що посвідчує цей факт, якими доказами він підтверджується, або до заяви не приєднано довідки про неможливість одержання чи відновлення необхідних документів, суддя відповідно до ст. 121 ЦПК постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави для залишення заяви без руху і надає заявникові строк для усунення недоліків. У разі невиконання цих вказівок заява вважається неподаною і повертається заявникові, про що суддя постановляє мотивовану ухвалу.

Також не можуть бути встановлені в судовому порядку факти щодо:

1) трудового стажу (для призначення пенсій та допомоги по тимчасовій непрацездатності, нарахування надбавок та інших пільг);

2) причин та ступеня втрати працездатності;

3) групи інвалідності та часу її настання;

4) проходження дійсної військової служби;

5) участі у бойових діях, перебування на фронті, у партизанських загонах;

6) одержання поранення, контузії в боях при захисті України, СРСР чи при виконанні інших обов’язків військової служби;

7) визнання ветераном чи інвалідом Великої Вітчизняної війни;

8) віку фізичної особи;

9) закінчення учбового закладу й одержання відповідної освіти;

10) усиновлення після смерті усиновленого чи усиновителя, якщо за життя після 1926 р. воно не було належним чином оформлене;

11) належності до певної національності;

12) належності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в об’єднанні громадян, а також свідоцтв, які видаються органами реєстрації актів цивільного стану;

13) тотожності осіб, а також імені, по батькові та прізвища осіб, по-різному записаних у документах;

14) одержання урядових нагород;

15) розкуркулювання та адміністративного виселення громадян;

16) про встановлення належності до ветеранів та інвалідів війни;

17) про встановлення факту винесення вироку або постановлення рішення суду щодо відповідної особи;

18) набуття громадянства України громадянином іншої держави.

Встановлення інших фактів, що мають юридичне значення

Суди встановлюють також іншіфакти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення (ч. 2 ст. 256 ЦПК).

Якщо стосовно категорій справ про встановлення фактів, безпосередньо зазначених у пунктах 1 — 8 ч. 1 ст. 256 ЦПК, склалася певна судова практика, то щодо інших фактів, за встановленням яких звертаються громадяни, нерідко виникають питання, а саме: чи можна встановлювати цей факт, чи є інший передбачений законодавством спосіб вирішення складного питання.

Процесуальний порядок розгляду справ зазначеної категорії

Процесуальний порядок розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, передбачений статтями 234, 235, 256 — 259 ЦПК. Зокрема, ст. 235 ЦПК визначено, що суд під час розгляду справ окремого провадження повинен:

— роз’яснити особам, які беруть участь у справі, їх права та обов’язки;

— сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб;

— вжити заходів щодо всебічного, повного і об’єктивного з’ясування обставин;

— з метою з’ясування обставин справи за власною ініціативою витребувати необхідні докази;

— розглянути справу з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду;

— розглянути справу за участю заявника і заінтересованих осіб або за участю представника заявника і заінтересованих осіб.

Щодо розгляду цієї категорії справ є застереження, передбачені зазначеною статтею, а саме:

— справи окремого провадження не можуть бути передані на розгляд третейського суду;

— такі справи не можуть бути закриті у зв’язку з укладенням мирової угоди;

— при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

Для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, після відкриття провадження у справі суддя зобов’язаний провести певні підготовчі дії, передбачені законом: з’ясувати, які фізичні та юридичні особи можуть бути заінтересовані у вирішенні цієї справи і підлягають виклику в судове засідання; визначити предмет доказування; встановити, чи передбачено законодавством позасудовий порядок вирішення справи; перевірити наявність доказів, що надані заявником, та у разі необхідності з дотриманням процесуального порядку сприяти витребуванню доказів, що підтверджують заявлену вимогу.

Визначення предмета доказування у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, залежить від точного тлумачення їх законодавчого формулювання. Визначаючи предмет доказування у цій категорії справ, необхідно враховувати норми матеріального права, які регулюють правовідносини.

У разі звернення до суду із заявою про встановлення факту, що не має юридичного значення, слід відмовляти у відкритті провадження у справі відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК або ж у разі його помилкового відкриття — закривати провадження у справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК.

Відповідно до ст. 257 ЦПК усі справи за заявами про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються в судах за місцем проживання заявника. Місце виникнення або реєстрації факту, що має юридичне значення, не впливає на визначення підсудності справи, за винятком виключної підсудності, передбаченої ст. 114 ЦПК.

Заяви у справах окремого провадження відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону N 3674-VI сплачуються за ставкою в 0,1 розміру мінімальної заробітної плати (раніше оплачувалися державним митом у розмірі 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян відповідно до ч. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. N 7-93 «Про державне мито»).

Суди першої та апеляційної інстанцій при розгляді справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, загалом дотримуються процесуального порядку розгляду справ зазначеної категорії, однак допускають помилки.

Одним із найбільш поширених порушень норм процесуального права у місцевих судах став розгляд справ з порушенням вимог ч. 6 ст. 235 ЦПК, коли виникає спір про право і суди в порядку окремого провадження помилково розглядають спори, які повинні вирішуватися в порядку позовного провадження, що призводить до скасування судових рішень.

Притягнення до участі у справі окремого провадження всіх заінтересованих осіб має важливе значення, оскільки допомагає суду уникнути ухвалення незаконного рішення, повно і всебічно дослідити всі обставини справи.

 просять встановити такий факт, формулювання якого не відповідає вимогам закону, крім того, не зазначають у заяві мети та причини неможливості іншим способом вирішити питання. Проте суди не залишають такі заяви без руху для усунення цих недоліків, а розглядають їх по суті та задовольняють вимоги.

Рішення суду, постановлене у справі, має відповідати вимогам статей 259 та 215 ЦПК. У ньому має бути зазначено: факт, встановлений судом, мета його встановлення; докази, на підставі яких суд встановив цей факт. Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації актів цивільного стану або оформленню в нотаріальних органах, не замінює документів, що видаються цими органами, а є лише підставою для їх одержання. Рішення, яке набрало законної сили, згідно зі ст. 14 ЦПК стає обов’язковим для органів, які реєструють факти, що мають юридичне значення, або оформляють права, які виникають у зв’язку із встановленим у суді факту.

Якщо в рішенні суду є недоліки, які перешкоджають надалі у видачі заявнику потрібних документів, вони можуть бути усунуті судом за правилами, передбаченими статтями 219, 221 ЦПК.

Проаналізувавши судову практику з розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, необхідно звернути увагу на таке:

1) при вирішенні питання про юрисдикційність справи необхідно враховувати норми законодавчих актів, якими передбачено позасудовий порядок встановлення певних фактів, що мають юридичне значення;

2) вирішуючи питання щодо прийняття заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, необхідно враховувати, що ці заяви повинні відповідати загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви. Якщо в заяві не зазначено, який конкретно факт просить встановити заявник, з яких причин неможливо одержати або відновити документ, що посвідчує цей факт, якими доказами цей факт підтверджується, або до заяви не приєднано довідки про неможливість одержання чи відновлення необхідних документів, суддя постановляє ухвалу про залишення заяви без руху і надає заявникові строк для усунення недоліків;

3) для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, у кожній справі після відкриття провадження суддя зобов’язаний провести підготовчі дії, зокрема з’ясувати, які фізичні особи й організації можуть бути заінтересовані у вирішенні цієї справи і підлягають виклику до судового засідання; у необхідних випадках запропонувати заявникові та заінтересованим особам подати додаткові докази на підтвердження заявлених вимог чи заперечень проти них;

4) слід мати на увазі, що справи зазначеної категорії мають розглядатися у порядку, передбаченому гл. 6 розд. IV ЦПК, за участю заявників та заінтересованих осіб.

Таким чином, судам слід чітко додержуватися вимог зазначених нормативних актів, що регулюють дії щодо відновлення прав у судового порядку , а також у разі, коли встановлення юридичного факту не тягне для заявника правових наслідків.

Відновлення прав на право є індивідуальним підходом та уможливить не уможливлене тобто те що приходиться доводити та з’єднувати в подальшому в єдиний ланц фактів та обставин , застосовуючи всі канони Європейських стандартів захисту прав в тому числі Європейської конвенції захисту прав та основоположних свобод . 

 Але це вже тема іншої моєї статті.